1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Мелодія вічних прощань

Мелодія вічних прощань (54)

Я завмерла портретомНа синьому тлі,Брів розламаним злетомВідбилася в склі.Самота моя — туя —Як дзвенять кришталі! —Спить, допоки існуюСном безглуздим землі.Розіп’ята на вітріОстаннім листком,Знаю слово нехитре —Ні крапок, ні ком —Раз у раз заклинаннямЙого шепочуБезбажально, безжально,Нечутно, нечу…Так лишу непочутимВ повітрі — не жаль:Не бальзам, не отрута —Мінливий кришталь.Самотою моєюДзвенить і дзвенить:— Зачекай! Що для Геї?Лиш мить, тільки мить…Тіло — форма —…
До розлук ми призвичаєні,Ми при зустрічах обачливі.Тільки й робим, що прощаємось,Тільки й слова — “До побачення”.   Шал ночей скувало кригою,Вкрала поморозь тепло моє, —Лиш розлука, мов релігія,Залишилась аксіомою.
Сторінка 1 з 2