1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Ноктюрн для мами

Оцінити
(1 голос)

А так і стається – Ми виростаємо. Мені шкода. Моя провина – Не вічність Каїна, Лишень – біда.

Іноді серед ночі – як мені хочеться бути дитиною! – страхи обступають, непевність хапає в обійми... мамочко!

Як серед ночі хочеться плакати! Як мене кличе бажання залишитись там, де сувора ласка брала в долоні і говорила: будь такою, як хочеш, якою себе малюєш, лише себе не зраджуй... знаю: не так.

Знаю: ти говорила.
не розчаровуй... ти, що була, як я... ти, що хотіла... ти, що вродила собі спокуту... ти не боялась болю, лише боялася зради – ти, що вродила себе – ще раз... бога на крок обійшовши... знала: так не буває, одначе...
мамо!

Я – таки я,
лишень хочу прожити за двох – хоч і не знаю як: ти – лише ти... я – те, чим маю стати... мамочко!
Слухай!

Я знаю, як: те, що болить – нехай стане тим, що переболіло... те, що має боліти – нехай буде тим, що болить пісні про нас обох... мамочко! Все, що не стало – снами про нас – верне: хочеш – про Гайчур, де ми ходили по шпалах (нас там уже не чекають), хочеш – про острів (Хортиця, Сахалін – байдуже...), хочеш – про те, ким ми станемо, якщо захочем... лиш не кажи нікому: заздрити легко, а от помріяти... мамочко!

Знаю одне: вибачатись не варто (поки, принаймні, і, сподіваюсь, потім), варто сміятись спогадам (кожному і поодинці), варто не знати ліку печалі і болю... варто прожити – і, озирнувшись, сказати (дітям, онукам і правнукам... маєш дожити!): я,

що жила, не шкодую про кожну хвилину, я, що жила, не шкодую про свята і будні,

Я,
що жила... я – що нині живу – я щаслива тим, що дихаю і усміхаюся вам, мої рідні я – щаслива... люблю утопії і утікання, ну а ти – хоч би спокійна будь…