…Ти є у цьому місті. Десь тебе
Везуть трамваї і кафе годують,
І обіймає карий присмак кави,
І вулиці оплутують стрічками
В тканину площі кольору асфальту.
І небо в голубому капелюсі
Із жовтою трояндою на ньому
Тебе хова від зоряного смутку,
А заразом — від зливи зорепадів —
Тих, під які загадують бажання.
Чи не тому ти геть забув про мене
І згадуєш зненацька, випадково:
У котрійсь з цих бетонних коробок
Сирена на любов мою чекає.
…А все-таки, ти десь у місті є,
І втішно, що твої вишневі очі
Не те що сліз — не знають навіть смутку.