До Брами Любові
чоловіки не приносять квітів,
Та їхні серця
б’ються об камінь її.
Над брамою сиво
кружляє тумани вітер,
На Брамі аж плачуть
од співу свого солов’ї.

 

До Брами Любові
жінки приходять босоніж,
Та всі вони — квіти,
окраса на чорному тлі.
Їх коси, мов змії,
звиваються поміж долоней,
Їх руки ясмином
летять до обличчя землі.

 

Шукай, мандрівнице!
Хай соняхи ясноголові
Направлять твій крик,
полини кинуть в ноги плащі…
Молися до зорь,
щоб шлях твій до Брами Любові
Приніс твоє тіло
і біле латаття душі.