Диво Юрія про Змія

Друк
Оцінити
(1 голос)

Змій – твій фатум – був перед тобою. Ти мав його вбити. Щось у тобі невідворотно відчувало потребу встромити списа у прекрасне блискуче тіло – і ти затято цілив у його вигини. Навіть самому собі ти ніколи не зізнався би, що, прагнучи поцілити Змія, ти насправді хотів убити свій Страх – Страх втратити себе, страх втратити мету у дорозі до неї... Страх, котрий звивався на землі, точно повторюючи кільця, петлі й вигини зміїного тіла.  

 Лише луска його була міцнішою – коли страшний ворог видався тобі пошматованим гачір’ям, – Страх отруїв тобі радість перемоги. Він продовжував вигинатися, кільчитися, звиватися, паралізовуючи твою волю, заціплюючи вуста, готові вибухнути криком захвату, приковуючи очі до кривавого озерця, в якому підпливали порубаний Змій і неушкоджений Страх. Страх всотував теплу зміїну кров, мов губка, і ріс, щохвилини збільшуючись.   

І тоді ти врешті змусив себе поворухнутися. Стрімкою ходою воїна, чіткою ходою переможця ти йшов до коня, білого, як твоє безкровне обличчя – йшов, гнаний Страхом і чув його подих, що повз за тобою в траві, лишаючи по собі кривавий слід. Ти злетів на коня – звично й легко, як і личить герою. Ти рвав його теплі білосніжні боки, залишаючи позаду сумніви, спогади й осатанілу від захвату юрбу. 
Ти мчав крізь час – прекрасний юнак на білому коні. За тобою встигали лише Слава й Страх. Червоне озерце стояло тобі перед очима – і з нього виростали червоні світанки, і в ньому розчинявся червоний захід, і в ньому кільчився Змій, вкритий сяючою лускою – Змій, що зробив тебе Юрієм Змієборцем, Переможцем Зла.
Шлях Слави стелився перед тобою, і на цьому шляху в тебе не було іншого супутника, крім твого Страху –С траху, що породив Диво Юрія про Змія.

Останнє від

Повернутись нагору