1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Проза
Ходить по землі Людина, радіє сумує – одним словом,живе. І відчуває, що вона сильна, що міцно-міцно тримаєїї ота золота ниточка, що тягнеться до чарівного мотка,в якому початок і кінець її…
Можливо, хтось уже чув печальну мелодію подібних слів у своєму серці. Для нього вона пролунає, мов знайома тужна оповідь про те, що могло б стати щасливим сміхом, а стало натомість…
Дихання бога, що спить.Мені простіше. Я називаю це анабіозом.Бог, що спить,тихо тримає у стиснених пальцяхнитки-линви-потоки? –людей, що належать йомуза правом со-творіння.Просто: вдих – і осьлюди згадують спрямування,рух-дихання-життя.Видих.І спокійно стишуються,у ватяну…
Я так і бачу їх – тонюнькі вервечки валіз, торбинок, лантухів: тягнуться, струменять, збігаючись до центра, мов вулички у старовинних містах. Здійснюють паломництво, напоєні по ручки, вервечки і зав’язки шорстким…
Відчинила двері і здивовано відступила, пропускаючи несподіваного гостя. Подумала мимохідь про халатик, притримуваний на грудях руками – не любила одежі, надто коли працювала, тож тримала поруч – хіба на випадок…
Ти взагалі якщо й бачив – точно не мене. Ти не знаєш мене – такою: Згори до моря, вистрибця, запасний купальник… І на балконі – лейзі – доморощений коктейль –…
Яка ж нестерпна тиша нишком протислася в шпарини старого маєтку! Досі, здається, там взагалі не було нічого. Порожнеча. Так, наче старий будинок випав з життя. Зник. Потрапив в інший вимір.…
Я хотіла взяти тебе в долоні...Але чи вистачить моїх маленьких долонь для тебе – такого великого, що ввібрав у себе весь світ? Я хотіла скупати тебе у моїй ніжності...Але чи…
А так і стається – Ми виростаємо. Мені шкода. Моя провина – Не вічність Каїна, Лишень – біда. Іноді серед ночі – як мені хочеться бути дитиною! – страхи обступають,…
Звідки –чи не з самого повітря? –родиться трагічна візія, ледь мариться у серпанку імли на обжитихі поораних уже теренах Степудля того, хто, не знайшовши сну, зуміє побачити не самими лише…
Сторінка 1 з 3