Пройде безліч віків,
І у котромусь вимірі другім,
Де звичайними будуть
Терпіння і дружнє тепло,
Ти забудеш жалі,
І страждання, і біль, і наруги...
Але як же зі мною?
Згадай, адже все це було!
Тож на пам’яті може
Минуле тебе розіпнути,
Тихо скажеш: "Було..."
Стане вічним безсонням твоїм
Те, що звуть "ностальгія",
І раптом прокинеться смуток
В бездоганному світі
За нашим, безглуздо-сумним.
1993