Ти мене проквітуєш –
Я кинуся долі
Пелюстками зів’ялими:
Вітре! Неси!..
Осінь тихо заснула
І повні стодоли
Золотаво-пшеничної
Диво-краси
Та уже солов’ям
Захлинутися вітром
Неможливо. Бо вирій
Їх далі поніс
Сиві коси ковильні
Заплутані світло
Поміж інших заплутаних
Літяних кіс
Квасолі прозирають
з-за квітів незрячих
І стернево сміється
Останній зажин
Хай минає це літо:
Мене ти не бачив,
Як спізнілі конвалії
Перших жоржин
20.12.94