Певно, груші вже
достигають
І кружляють
над ними оси
А мені б оце –
не до гаю
Ще би раз на ту стежку –
босій
Бо наснилось –
найбільшим
жахом
Що минулося.
Що немає
Тільки б знати:
полин все пахне
І що коники
не змовкають.
Світять яблука
круглолиці
Усміхаючись серед
листя
Що хоча би в одну
криницю
Зазирає щоночі місяць
Серпорізами
гоять рани
І толочать посохле
сіно
І женуть череду
щоранку
Ластів'ята -
у ластовинні
Наче вперше –
і мов в останнє:
Вже такого не буде
літа
Із набігами на
баштани
З цим настояним
теплим вітром
Без усяких там –
маю...мушу...
І без першого срібла
в косах
Це б мені –
хоч одніньку
грушку
З тих, що випили
теплі оси!
18.07.12