Зібравшись у дальні далі,
У вишні висі,
Хоча б – із жалю,
Прошу: озвися.
Але – ні звуку, ні звуку.
Об скло – краплини.
Простягну руку –
Простягну тіні.
А тінь – тремтлива, непевна.
А тінь – зникома.
Хоча її замовляю ревно:
— Ти вдома, вдома!
Мовчить, печальна:
Таким був присуд –
Вона зібралась у дальні далі,
У вишні висі.
І я, убравшись у чорні шати,
Іду травою…
Вона просила мене лишатись –
Живою.
3.10.12