Я маю неприборканого звіра:
Зі мною котрий день живе зневіра.
Змітає пил, чаклує над плитою…
Харчується моєю самотою.
Увечері ляга зі мною в ліжко,
А ранками сичить, мов дика кішка.
Хоч як не дивно, та мене не кривдить.
Лиш каже: – Не чекай. Він знов не прийде.
Я поки сперечаюся хоробро,
Та ба – не йде. Бо їй у мене добре.
Вона – хмарина у моєму небі:
Я знов не дочекалася на тебе.
Та сподіваюсь попри самоту я,
Що прийдеш – і від неї порятуєш.
Наївна і довірлива… Така я.
Я ще чекаю. Все іще чекаю.
А сил – все менше. А зневіра – поруч…
Приходь, коханий. Світ без тебе чорний.
14.09.12