To Frezi Grant
Коси твої –улюблена іграшка вітру.
Очі твої виціловує перший сніг.
Небо давно мріє тебе зловити.
Паркові клени бачать тебе у сні.
Ти пролітаєш, пущена з луку часу.
Поклик мішені мітить серце твоє.
Мчиш через площі, через бульвари... Власне
Знаєш лишень: ти, виявляється, є.
Так залишають планети свої орбіти –
Камені з пращі в дужій чиїйсь руці...
Коси твої – улюблена іграшка вітру.
Небо. Сльозинка. І слід на твоїй щоці.
24.11.03