З вітру зачата – із вітром донині й понині.
Вітру – офіра. І жертва. По тому – молюся.
Того, хто нині опосеред бою загине –
Може, впізнають опісля – по кільчику в вусі.
Я – опаданням. На білі сліди – опаданням.
Я – їх покутою. Я – мов перепустка в вирій.
Грані, що ранять. І ті, що у безвісті, грані
Мовчки приймаю. Мені офіровано – щирість.
Потім, по безміру, хто обладнає спокуту,
Хто обтиратиме лезо – оте, нагостріше…
Я буду поруч. Із келиха вашу цикуту
Вихилю радо. І вітру вже буде простіше
Випити все – й ні краплиною не осквернитись.
Випити все – бо на все є своя засторога…
В нього є я. ковила. І потоптані квіти.
Віриш? – він плаче, коли ми лягаєм під ноги.
21.05.09