Так тремтиш, наче знаєш, де родиться гомін,
Де зав’язано в вузол чотири вітри,
Де лежить батьківщина усіх камертонів
І скрижалі засвідчують правила гри.
Так мовчиш, наче знаєш, де родиться слово,
Де по білому білим прописано нас,
Де прозорі тенета плете випадковість
І кільцем на зап’ястку змикається час.
Так стоїш, наче в тебе поцілено безвість,
Мов під ноги упав перехрещений світ,
Мовби знаєш напевно: твоя Піднебесна –
Ця лелітка в високій, духмяній траві.
3.04.11