1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Поезія

Поезія (0)

Підкатегорії

Шовкова держава (60)

Колись, у дитинстві, мене заворожила ця казка... Я так і бачила її - Шовкову державу, – прекрасну, мальовничу, співучу... І зівсебіч оточену ворогами. Як у кожній казці, все закінчилося щасливо. Чарівна країна дочекалася свого героя. І стали ясними зорі, тихими - води. Нашу казку ще не закінчено. Хочеться вірити, що казкар не забуде законів жанру. А доти кожен, хто живе в краю шовкових трав і напоєного пахощамі вітру, вірить у щастя. І тому - не варто забувати про диво, байдуже проходити повз красу... Ми є такі, які є. Ми живемо тут і сьогодні. Ми - самі собі герої. І все, що в нас є, - наша шовкова держава, країна мрійних і добрих людей, яким не варто забувати, що вони - саме такі...

Переглянути матеріали...

Ключі від ранку (66)

Воно таке мінливе - кохання. Він такий різний - коханий. У почуття стільки граней! Вони часом міняться веселкою, часом - ранять до крові. У героя стільки облич! Щоб нарешті збагнути незбагненне, варто подивитися в кожне. Але відімкнути світанок і зустріти новий день щасливою можна лише з по-справжньому близькою людиною. Яка подарує коханій ключі від ранку.

Переглянути матеріали...

Неприкаяний блазень (40)

Як ми живемо? І що означає - жити? Для одних це звичне існування, буденний перебіг подій, інші ж намагаються відчути життя кожною клітинкою. А воно, це життя, як не банально звучить, має не лише світлий бік. І людині, яка живе з розпахнутою настіж душею, болить на гострих зламах долі, у намаганні співіснувати з несправедливістю, підлістю, просто недосконалістю світу.

І тоді гримаса болю кривить обличчя. І багато хто вдягає захисну маску цинізму. А люди говорять - блазень. Так, неприкаяний блазень, солідарний з Р. Е. Хайнлайном: "Люди сміються, бо їм боляче. А сміх - єдиний спосіб зупинити біль". 

Переглянути матеріали...

Перепустка в вирій (65)

Темп нашого існування - космічно шалений. У намаганні встигнути, зловити, осягти неосяжне ми підганяємо самі себе: швидше! швидше! Що там  подумати - просто зупинитися й побачити щось окрім намічених цілей і то годі. Але іноді таки зупиняєшся. Озираєшся здивовано і  пригадуєш: душі народжуються крилатими. І вони прагнуть своєї природної стихії, свого неба. А світ, як і за часів Григорія Саввича, ловить. А побут плете такі зручні тенета! І іноді почуваєшся таким знекриленим, що, здається, для того, щоб податись у вирій - і то потрібна віза. Чи хоча б перепустка. Кожному - своя.

Переглянути матеріали...

Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (20)

Море… Воно приходить майже щоночі. І я впевнена: точно знаю, чому. Я сумую за ним. А йому, напевно, бракує тієї часточки любові, яку дарую я. Просто - вочевидь не одні попередні відвідини цього світу відбувалися саме там. Там, де я дійсно щаслива – попри будь що. Безумовно. Безпитально. Вдячно. Я знаю, люди марять горами. Люди марять океаном. Я не марю. Я точно знаю: мій таврійський степ завжди готовий підставити долоні безмежного простору, неба і – моря.

Переглянути матеріали...

Пам’яті Юрчика (31)

Втрачати - боляче. Втрачати кохану людину - боляче майже нестерпно. Але, окрім болю, ще залишаються спогади. Залишається почуття вдячності за подароване щастя. Залишаються вірші, написані у радісні хвилини. Приходять нові, суголосні теперішнім відчуттям. І всі вони - для тебе, Юрчику, де б ти не був зараз. Світла пам’ять моєму коханому чоловіку, Юрію В. Нозі.

Переглянути матеріали...

Пам’ять козацького степу (29)

Одвічний Степ пам’ятає багато чого. У його долонях зроджувалися і зникали цілі народи. Якби він міг говорити - годі було б шукати кращого підручника з історії рідної землі. Втім - він таки говорить. З тим, хто хоче його почути. І озивається пам’яттю давно минулих подій, колишньої звитяги і слави. І коли я торкаюся босоніж духмяних степових трав - немов би чую його голос. І голос той розповідає мені те, що я відчуваю відколи себе пам’ятаю - серцем і пульсацією крові. І лицарі нашого минулого для мене - майже реальність. Тому я й намагаюся зловити саме тут дароване Господом Слово. Чи ж вдається - судити вам. Я просто - ділюся тим, чим зі мною так щедро ділиться мій Степ. 

Переглянути матеріали...