1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Мелодія вічних прощань

Мелодія вічних прощань (5)

Я для тебе, Єдиний,зберегла цей світанок,Коли птахи від щастятратять голос і глузд.І, напоєний світлом,ти виходиш на ґанок,І тобі леготінняприпадає до уст…А вернувши в кімнату,ти оновлене тілоБачиш дивно, як вчений —невідомий об’єкт.І мовчить воно… Тобто,я сказати хотіла —Я мовчу. І вивчаюобличчя твоє.Дивно: ранок чарівний,а в очах твоїх тініІ самотня скорботанічної імли…Це ж я, мабуть, запізносказала:“Єдиний!”, —Аж по всіх випадкових,що до тебе…
Я — парасолька. Я стою в кутку.Сьогодні дощ, та я вже непотрібна.Господар мій вважа (хоч, мабуть, хибно),Що соромно носити отаку.   І от стою, немов колишній воїн,Пораненнями вилучений з лав.Бо під дощем усі ішли по двоє,А мій себе самотнім почував.   Покинуто — зіщулену й німу.Мені б спочити. Але я боюся:Він десь іде в плащі і капелюсі.А раптом буде холодно…