І.
І що тепер буде?
Здається, не буде нічого.
Ми – люди, лиш люди,
І то була просто дорога.
Спокійна відносно:
Перони, валізи, вокзали,
І все було просто –
Ми навіть тепла не шукали.
Усе вже минуло,
Минуло, як злива у травні...
Останній притулок
Підшукують спогади давні.
Спустошені груди –
Їм серця замало одного...
І що тепер буде?
Все просто: не буде нічого.
II.
Пройде безліч віків,
І у котромусь вимірі другім,
Де звичайними будуть
Терпіння і дружнє тепло,
Ти забудеш жалі,
І страждання, і біль, і наруги...
Але як же зі мною?
Згадай, адже все це було!
Тож на пам’яті може
Минуле тебе розіпнути,
Тихо скажеш: "Було..."
Стане вічним безсонням твоїм
Те, що звуть "ностальгія",
І раптом прокинеться смуток
В бездоганному світі
За нашим, безглуздо-сумним.
Квітень 1993