Не так це вже і важливо –
кому, для чого і скільки.
Це, врешті, питання міри,
системи, моменту чи…
Коли лишаєш адресу,
«мило», номер мобілки,
Можливо, ти розраховуєш
іще й віддати ключі,
Комусь сказавши недбало:
тепер ти тут як удома
І тішитися дитинно
з подиву в сірих очах.
І мріяти розчинитись
у хвилях теплої втоми –
Нарешті вдвох, як бажалось,
Бо справа ж – не у ключах…
Тож маєш ревно молитись
усекотячому богу –
Нехай пошле тобі тиші,
і неодмінно – на двох…
Бо це не так і важливо –
Кому, чого і для чого.
Котячий бог – лиш муркоче.
Утім, на те він – і бог.
4.11.04