В прозорім повітрі розлита отрута
І крилами вітер тріпоче ізнов
Мій смуток шепоче: не чути, не чути
Не чути нічого про світлу любов.
Отруєний подих весна розливає
І входить, повита прозорим плащем
Та серце сумує: не знаю, не знаю
Не знаю, чи зможем ми стрітися ще.
Зітхаю – і болем стискаються груди
Хоч усмішка тиха тривожить вуста,
Та очі кричать, що не буде, не буде
Не буде кохання, а лиш гіркота
1995