Остання, найрозмінніша
з монет –
По мандрах
згаслим сонцем
на землі.
Я майже
полюбила Інтернет –
Як люблять дощ.
Бо в нім не видно
сліз.
А той, хто взяв
і витрусив з міхів
Із непотрібним
мотлохом чуттів
Без жодних слів,
без намірів
лихих
Давно пішов.
Мені здалося –
втік.
Дощить. І повертає
на сумне
В калюжах зорі,
у калюжах – лід…
Я лиш боюсь –
не вистачить мене,
якраз мене – на
постіль або хліб
З моїх безсонь,
розсипаних вночі
Росте полин.
Гіркий і запашний.
В Інеті тиша.
Скайп також
мовчить
Укупі з тим,
хто винен
без вини
Тож не пристало
плакати мені –
Напевно, є чим
в нього віддавать
За постіль, хліб…
За лід і перший сніг
В якому сліз вже
точно не
сховать
19.11.12