Не хочеш – то не говори.
Я і сама сказати можу.
Такі вже правила у гри,
Печалі й ніжності тотожність
Так повелося поміж нас –
І страшно, й радісно, й тривожно
Мене лякає ця стіна.
Та в ній є двері, як у кожній.
І попри схлипи самоти
І причитання безнадії
Дійти. Знайти. І увійти –
Непросто. Але я зумію
Я ще не знаю, що утну
Хоч, звісно, я – не Мерлін Менсон
Та битись лобом об стіну
Не стану. Бо не бачу сенсу.
Крім того, я не Чарлі Рей.
Тому без сенсу і потреби
Не прочинятиму дверей,
Якщо за ними – світ без тебе.
Із цих сполоханих лабет
Шукаю стежки, мій коханий.
Ні, я боюся не тебе.
А нас. Яких. Колись. Не стане.
19.09.12