Зупиняється часу плин:
Козаки постають в пожежі,
А між ними стоїть мій син,-
Ненароджений син з безмежжя
І питає: «Мамо, чому
В кайдани навік закували?
Чи самі мурували тюрму,
А чи нам «брати» «помагали»?
Що скажу, дитино моя,
Що я можу тобі відповісти?
Ми приречені - ти і я -
Хліб гіркий з поконвіку їсти.
Все ми платим чиїсь борги:
Кожен вбитий за волю - месія...
Милосердніш були вороги,
А ніж наші «брати» з Росії.
Наша доля з підбитим крилом
Не літа, а б’ється у згадках...
Кості предків зросли ковилом,
І бодай не було б нащадків!
А самі ми... О, сину мій!
Все шукаєм, убогі й голі
То Пророка в землі чужій,
То героїв на бранному полі...
Жовтень 1992