І вишніми,

і чорними

Розшарпана вітрами

Жебрачкою у чорному

Дорогою до храму.

 

Довічною, вмирущою,

В лахмітті і прикрасах

Німою попелюшкою

під вікнами

палацу

 

Затерплістю терновою -

Вустам, німим уперто

Так боги випробовують,

Постукавши до

смертних

 

Дзвінкою

неминучістю,

Ранковою росою,

Сопілкою співучою

На радіошансоні

 

Моїм четвертим

виміром,

Єдиним камертоном,

Тоненькою травиною

На мертвому бетоні

 

Того ж бетону -

лихо з тим!

Але -

ще будуть квіти…

Тримай мене,

мій прихистку!

Не хочу-оніміти