А знаєш, ми і це переживем.

Ми й не таке іще переживали –

Байдуже. Вогнепальне. Ножове.

Усі на світі орди і навали.

 

Усіх героїв, богів – і своїх,

І у чуже торовану байдужість…

Ми стільки віддавались течії –

І в тисячу життів не надолужить.

 

Та бережу одне – руїнний храм.

Та знаю ціну лиш дарункам Несса.

… Той вечір, не присвячений вітрам,

Ми провели в руїнах Херсонеса.

 

І це знання, здобуте мимохіть,

Я врешті маю. Сплачено – над міру:

Не ревнощі здолали і не хіть –

Лиш глузд здоровий зрікся Деяніри.

 

Так не приймають виклику жаги,

Так не чекають втомленого мужа…

Ще знаю ціну ревнощам богів:

І заздрять. І вбивають. І не тужать.

 

І хоча лавр, торкаючись чола,

Потроху в’яне – є на все закони, –

Якби в Харона був тарифний план,

Вони би відкупились від Харона.

 

Мені ж заради тисячі мовчань,

Мов скальпелем, твоє зрізати тупо…

Одне втішає – що на все свій час.

І що Харон і досі непідкупний.

 

30.12.12