Не хочеш – то не говори.

Я і сама сказати можу.

Такі вже правила у гри:

Печалі й ніжності тотожність.

 

Так повелося поміж нас –

І страшно, й радісно, й тривожно…

Мене лякає ця стіна.

Та в ній є двері. Як і в кожній.

 

І попри схлипи самоти

Та  причитання безнадії

Дійти. Знайти. І увійти

Непросто. Але я зумію.

 

Я ще не знаю, що утну, –

Хоч, звісно, я – не Мерлін Менсон.

Та битись лобом об стіну

Не стану. Бо не бачу сенсу.

 

Крім того, я не Чарлі Рей.

Тому – без сенсу і потреби

Не відчинятиму дверей,

Якщо за ними – світ без тебе.

 

Із цих сполоханих лабет

Шукаю стежки, мій коханий.

Ні, я боюся не тебе.

А нас. Яких. Колись. Не стане.                              

14.09.12