Воля згинула – смертю наглою.

Навіть свічку ту – де поставить?

Вікна – настіж. А душі – наглухо.

Жаль, на душах немає ставень.

 

Причинили би. Причаїлись.

Примудрилися – пережити

І прокинутись – не чиїмись,

Не останнім окрайцем житнім.

 

Дотерпіли би. Домовчали.

Перетліли – безглуздим глумом,

Утоливши усі печалі

Тих, кому і без нас не сумно.

 

Відхрестилися б – в нас же діти!

Відмолилися б – по каплицях.

Тільки – людоньки! Як же – жити?

Є порода. Немає криці.

 

Що кричати – немов у вату.

На майбутнє – немає креслень.

Ми ж не птахи – зазимувати

І вернути у теплу весну

 

Розщебетаною юрбою

В ніби-звичність і ніби-спокій…

Люди, згляньтеся над собою!

Ви ж – живі! Ну принаймні – поки.

 

17.08.12