Щось двигтить, стугонить землею.
У землі немов аритмія.
У глибоких, страшних тонелях
Прудко повзають сині змії.

 

Аж асфальтом проходять хвилі, –
Змії мчать в підземеллі дикім.
І бояться вони, і квилять,
І голосять тужавим криком.

 

І незатишно мені якось:
Я горнусь до плеча, німію:
— Ой, Кириле мій, Кожум’яко,
Ти ж покличеш на битву зміїв?

 

Що ти, милий? В очах тривога…
Я жартую. Не думай навіть!
…Не забудь купить проїзного
На весь сонячний місяць травень!