Відпивши від ночі, світлішаєш. Може,
Ти знаєш закон?
Шукаєш Парижа, шукаєш Ліможа –
Знаходиш балкон.

 

Під ним пропливають обвуглені миті.
І тисячі снів –
Немов перетерті, немов перемиті –
Дзвенять у вікні.

 

Навіщо фіранки, карнизи і рами,
Ця безвість нащо?
Блукаєм, блукаєм, блукаєм дворами
У власне ніщо.

 

Мандруєм, мандруєм, мандруєм – вустами,
Словами, теплом.
Допоки розтанем, допоки не станем
Підсвітленим склом.

 

І потім – вітражно і так венеційно –
Ламкими «колись»
Впускатимем сонце – в кімнати, між вії –
Крізь схлпи імли.

 

Хай той, хто захоче, шукає тотожність:
Півзвук... напівтон...
Пливе до Парижа – напевно, з Ліможа –
Порожній балкон.

                                            

19.11.03