Все правильно. В липні уже починаєш чекати весни.
Всі почуття закільцьовуєш в риму і розмір.
Квіти засушуєш: чай. Вариш варення з суниць.
Живеш собі Гапкою – тихо. По-нашому. Просто.

 

Тільки дивуєшся – де ті всенощні розмов?
Де оминання всього, що звалося – звичка?
Гості заїдуть. Нап’ємося. Сидимо.
П’яно триндим про вічне.

 

Все правильно. Так стається. Перетікають міста
В згарища і руїни, творячи міф для історії…
А пам’ятаєш, що ти собі обіцяла, – колишня, та, –
Слухаючи майже забутий тепер «Крематорій»?