С. Жадану 

 

Забарились волхви зі святими дарами.

Пересохлі вуста кривить усміх оскомний.

Неприкаяний блазень шукає браму –

Неприкаяний блазень хоче додому.

 

 Через площу навпроти жонглюють мечами –

Мегасміх, мегакрик, мегазбочення, мега…

Неприкаяний блазень шукає печалі

Хоч в одніньких очах крізь зсудомленй регіт.

 

Захлинаючись сміхом крізь спазми одчаю,

В серці мрію плекає, тихеньку, мов мишка:

Вдома мама заварить міцного чаю,

Напече пиріжків і постелить ліжко.

 

Ось хапають за руки якісь месаліни…

Ах! Оце б закричати – і лобом об стінку!

Або ткнутись з плачем у рідні коліна.

І щоб потім наснилась кохана жінка.

 

Але шоу триває, бо має тривати.

І в роззявлені пельки шаленим зівакам

Кострубаті слова він пожбурює: нате! –

Наче хліб і кістки зголоднілим собакам.

 

- Ах, та смійтеся ж! Смійтесь, відьомські поріддя! 

Я – веселий нахаба, брутальний хлопчисько!..

Неприкаяний блазень під гримом блідне.

І стоїть над ним місяць – печально і високо.