А болю – немає, немає.
Немає, бо бути не може.
Ще трішки – і будуть розмаї,
І сонце, і вітер тривожний.
Ще трішки – і стане простіше.
Ще трішки – і ближче до щастя.
А поки що – крапельку тиші
Злизну із тонкого зап’ястка.
Іще посмакую оману,
Із поглядів теплих і світлих,
З відлунь твого сміху ткану…
І далі – на пошуки вітру.
Коли ж цілуватиме груди,
Розвіє цю ніжність тривожну, –
То болю не буде, не буде.
Не буде, бо бути – не може.
19.04.07