1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
А той, хто смієтьсяУ чорних глибинах роялю,У різьблених рамах,У глиняних масках і склі,Хто схлипує тихоВ мінливих минаннях опалів, —По тóму – безпам’ять.Мовчання. Загублено слід.   І варто теперПозбирати розбурхані звукиУ мушлю з дитинства,Де спить лабіринтом полон...У рамах – імла.І мовчать неприкаяні руки.І маски, і камені.Навіть засліплене скло.   Зворожений світ –Без жалю, без пітьми, без печалі.Так хороше снитиЛиш світлі обіцяні…
Небо стоїть склепінням.Небо гойдає світло.Довшають наші тіні,Гнані весняним вітром.   Легшають наші кроки –Може, ми вже злетіли?І до нового рокуСтільки всього лишилось! —   Біле буяння квітуПід фіалковим небомКелих п’янкого літа,Осені сонні стебла   Перших снігів причастя...Мрії і сни про літо...Чом ми, неначе птаство,Так поспішаєм жити? 08.04.04