1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість

Тужавіє туга,

мов вітер перед дощем.

Зав’язано туго

всі мушлі, насипані вщерть

Пісками прощання,

зітханнями й запахом трав…

І це – не востаннє,

бо, звісно, ніхто не вмирав.

Лиш падала піна

і море вгризалося в слід.

Не треба опіній

ні обрію, ані землі.

Рубцями на водах –

сліди золотих каравел.

Дарма, що відходять –

тужавіє туга, живе,

Видзвонює тихо

пір’їнами вмерлих вітрил,

Збирає до крихти

всі звуки і всі кольори

По зблиску, по ноті

збирає – бо рани ятрять –

Та туга, що потім

вивільнює з мушель моря.

13.07.06

Але що це? Ти знову — утік в минуле,Де мене не було, і була банальність?Тебе спогадом меду покликав вуликУ незлічений жах шестикутних пеналів.   Тобі знов до душі впорядкований морок,Що безпечніший, аніж моє божевілля.Не на мед, а на сльози подібне море,Але плакати ліпше, ніж братися цвіллю.   Втім, про що я? Авжеж не про вартість меду,Про царицю твою — погордливу…
Сторінка 1 з 17