1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Мелодія вічних прощань

Мелодія вічних прощань (41)

І навіть фіранка мене боїться:Коли прочиняються двері в кімнату,Вона намагається біло тікати,Забравши з собою свою таємницю   І пару цілком одомашнених квітівУ темних вазонах a-la Трипілля.Здригається напівпрозоре тілоУ ніби-коханні, в роздвоєнні світу:   Отак — залишатись, отак — тікати.І розум летить, але серце — тисне,І просторо тілу, а духу— тісно…А втім, я навряд чи подібна до ката —   В…
В найбільший шал весняної повеніМежею терпкого місяця квітняПростує щойно земансипованаІ трохи сумна амазонка новітня.   Вона заплутана в тенета дивні,Сплетені з уривків мрій і пам’яті:Душею — шлюха, тілом — діваЗ голосом, щойно злетілим з паперті.   І все це докупи якось не ліпиться,І, може, бачать останню веснуЦі очі кольору АпокаліпсисуІ волосся з пахощами зимового сну,   І ці ось напівдитячі…

Мій настрій

son-travaТака тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...