27 жовтня 2020

О світе мій темний

Друк
Оцінити
(1 голос)

О світе мій темний,

моя антитезо печальна!

Боюсь задивитись

у погляд твій, мудрий, мов світ.

По черзі гостюючи,

ходим не далі вітальні.

З усіх привілеїв

рядки вирізняєм криві.

Оце б — як колись!

Та боюся, не вистачить сміху,

Аби засміятись — і сильною стати на мить.

О світе мій темний,

моя нерозважлива втіхо,

Чому це твій погляд

теплом запізнілим бринить?

За щирість останню

не жаль і пробитої скроні,

За біле з червоним

і літом платити не гріх…

За що ж нам, мій друже,

любити осіннє осоння?

Хіба за сміливість

отак заморочити всіх?

Як знайдеться слово —

засиплю колишні копальні,

Щоб міг ти пробачить

хоч краплю моєї вини.

О світе мій темний,

моя антитезо печальна,

Остання сторінка

усіх ненаписаних книг.

О світе мій темний,
моя антитезо печальна!
Боюсь задивитись
у погляд твій, мудрий, мов світ.
По черзі гостюючи,
ходим не далі вітальні.
З усіх привілеїв
рядки вирізняєм криві.
Оце б — як колись!
Та боюся, не вистачить сміху,
Аби засміятись — і сильною стати на мить.
О світе мій темний,
моя нерозважлива втіхо,
Чому це твій погляд
теплом запізнілим бринить?
За щирість останню
не жаль і пробитої скроні,
За біле з червоним
і літом платити не гріх…
За що ж нам, мій друже,
любити осіннє осоння?
Хіба за сміливість
отак заморочити всіх?
Як знайдеться слово —
засиплю колишні копальні,
Щоб міг ти пробачить
хоч краплю моєї вини.
О світе мій темний,
моя антитезо печальна,
Остання сторінка
усіх ненаписаних книг.
Повернутись нагору