Здрастуй, ровеснику!
Ти розчинився у квітах.
Це ж так давно
твоє тіло горнулось до них.
Маки лилися
із вуст у долоні весни
перші прогалини
темні фарбуючи в літо.
Здрастуй, ровеснику!
Як ти любив теплу землю,
як до неї припав,
коли небо хиталось, мов дзвін.
Крик останній до неї
й до неї останній уклін…
Як до неї припав!
І лишилась розкритою тема
На півстоліття.
А далі за давністю літ
Я записала тебе
у діди сивочолі…
Вибач, я знаю:
тобою залишений слід
Риска між датами -
Вічністю замкнена в коло.
1996