Напередодні вічної любові,

Наприкінці буденних денних суєт

В мені, немов у залі урядовій,

Мої чуття завзято дискутують:

— Давайте поговоримо про статус! —

Це надто добре, щоб зі мною статись.

— Тут, бачте, ось про що сьогодні йдеться:

Занадто вже приваблива програма.

Або це гірше, ніж мені здається,

Або — це відбувається не з нами.

— І перш за все ми мусимо подбати,

Щоб якось не потрапити до пекла.

…Отут би й припинити всі дебати

Заради всеглобальної безпеки.

І я, здається, мала б знати міру,

Побувши і в болоті, і в мастилі.

Та щось в мені іще так хоче вірить

В усе, від чого тричі відхрестилась.

Мов за чесноти жалувана рента,

Дзвенить в мені ця віра ризикова —

Так вірують на іспиті студенти

У чудодійну силу мідякову

І в те, що всі прикмети точно діють.

З отих часів, попри цинізм і втому

Назавжди залишається надія

З усіх білетів витягти знайомий.

Так, мабуть, буде вічно — що б не сталось.

Круп’є до себе касу скоро згорне…

І все ж, я зачекаю до фіналу,

Саму себе поставивши на чорне.