Тридцять три мої щастя

                     існують на докір нещастям.

Золотим моїм вербам - куди не мандрую -

                   сміються зелені.

І хоча зеленаво підморгують

                   щезники й трясця, 

Я, напевно, і там заночую -

                   з євшаном у жмені.

 

Я так звикла давно, що мені

                 за двома за плечима

Є кому підморгнути і є кому

                 сумно всміхатись.

Я двом зорям належу -

                 ранковій зорі і вечрній, -

От як дим, що із небом щоденно

                пов’язує хату.

 

Я цим тішилась змалечку.

              Певно, втішатимусь завжди.

Тільки часом останнім

              усе почуваюсь, неначе

Той щасливо-нещасний володар

             в "Шовковій державі" :

Одне око сміється, а друге,

            хоч вбийся ти, - плаче.

 

23. 05. 11