С. Жадану
Забарились волхви зі святими дарами.
Пересохлі вуста кривить усміх оскомний.
Неприкаяний блазень шукає браму –
Неприкаяний блазень хоче додому.
Через площу навпроти жонглюють мечами –
Мегасміх, мегакрик, мегазбочення, мега…
Неприкаяний блазень шукає печалі
Хоч в одніньких очах крізь зсудомленй регіт.
Захлинаючись сміхом крізь спазми одчаю,
В серці мрію плекає, тихеньку, мов мишка:
Вдома мама заварить міцного чаю,
Напече пиріжків і постелить ліжко.
Ось хапають за руки якісь месаліни…
Ах! Оце б закричати – і лобом об стінку!
Або ткнутись з плачем у рідні коліна.
І щоб потім наснилась кохана жінка.
Але шоу триває, бо має тривати.
І в роззявлені пельки шаленим зівакам
Кострубаті слова він пожбурює: нате! –
Наче хліб і кістки зголоднілим собакам.
- Ах, та смійтеся ж! Смійтесь, відьомські поріддя!
Я – веселий нахаба, брутальний хлопчисько!..
Неприкаяний блазень під гримом блідне.
І стоїть над ним місяць – печально і високо.