Не світи мені, тихий смутку
Золотим прозорим крилом.
Це мовчання має минути,
Та воно – не найбільше зло.
І тоді ти полинеш далі
До весни, води і тепла.
А в моїй прохолодній печалі
Смуток спить, мов дитина мала.
Смуток дихає тихо і рівно.
Смуток більше не плаче у сні.
Я йому розкажу про царівну,
Що прокинеться лиш навесні.
1996