Преплітаючи подихи, відлітаємо в сон.
Добре, що нам невідома година прильоту.
Що серед нього рожеві летять кашалоти,
Дихаючи так легко і в унісон.
Там заплітаються, наче ліани, мої бажання,
Солодко достигаючи обважнілістю ґрон.
Крутить круп’є рулетку – ого! Зеро!
В тебе вже ні хвилини, ні шансу, ані
Жодної змоги прокинутись і втекти.
Ти вже відчув тремтіння цього повітря.
Ти, якщо хочеш, будеш і Шива, й Мітра,
Будеш в мені – і мною – і завше – ти…
Так, оксамитним, шовковим, легким ласо
Я тебе сплутую: бачиш – не вирватись…
Але – допоки – ми тут – божевілля і міра ти
Поки…
Переплітаючи подихи… відлітаємо… в сон.
07.03.07