І бути “одною з”,
І тихо снити безмежжям.
Лишившись на ніч у ній,
Узнати безвість на смак.
Вловити лише ази
І потім тихо простежить,
Як килимами стерні
Шляхом відійде чумак.
Відтак не боятись снів,
Не вірить у них пророчо,
А просто знати, що день
Існує до тебе встик...
Хіба лишилось мені
Списати конспект у ночі.
Й по тому – сонце руде.
І – степ. І у ньому – ти.
2.03.04