I. Я (НАДВЕЧІР).
Туп…туп…туп…туп…
Не позбутися пут.
Тук…тук…тук…тук…
Із годинника в кут.
Кур…кур…кур…кур…
Курли — з неба до рук.
Кум…кум…кум…кум..—
Зелене болотце жаб’ячих мук.
Так…так…так…так…
Так, о мій кат!
Там…там…там…там..—
Два ходи — і мат.
Мар!..Мар!..Чуєш? Мар
Перехрестями рам.
Мак…мак…мак…мак:
Поле крові і кам —
Інь…інь…інь!..інь
(Неіснуюче “ні”).
І не — і не — і не — і не
З тим — м — ені.
II. СТЕЛЯ.
Ти не вмістиш в собі
моє існування.
Ти — лише площина.
Тобі не вистачає бодай
ще одного виміру,
щоб осягти те, що
приховує моє обличчя.
III. КУТ.
В дитинстві ти був місцем
мого коліносхилення.
Мене змушували поклонятися тобі,
мов чужому ідолу.
Тепер у тобі весь час просвічує
обличчя Христа.
Це галюцинація? Чи ікона?
IV. ПІДЛОГА.
Ти знаєш те, чого не знають
інші:
наскількі міцно
я стою на землі.
Я топчу тебе ногами
і уявляю тебе основою
мого буття:
Що буде, якщо і ти
мене зрадиш?
Добре, що ти непохитна.
Але ж раптом — замлетрус?..
V. СТІНИ.
Іноді мене бере сумнів:
ви взагалі існуєте?
Моя плоть так замурдувала мій дух,
що вас я вже просто
не помічаю.
Однаково і поза вами
я в’язень, заточений у
камінну вежу.
VI. МЕБЛІ.
М’якими аморфними лапами
мене обіймають меблі.
Фотелі котами кошлатими
з очима кольору неба
в кутах причаїлися тихо:
чекають. Гостей? Чи лиха?
VII. Я (НА РАНОК).
Доброго ранку,
моє відображення в люстрі.
Щось ти сьогодні
невесело дивишся в світ.
Може, не хочеш
шукати шляху? А мусиш.
Мусимо вдвох —
В двох світах, допоки живі.
Я зрозумію, як
розташовані речі.
Ти зрозуміеш, що все
навпаки і не так.
День поблукай.
Зустрінемось знову надвечір.
Знову побачитись в люстрі —
чим не мета?
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)