Я його інкрустую палкими словами…
— Мамо!
Вона мене зчарувала,
вона мене затруїла,
проклята… Мила!..
Вона — найстрашніша навала:
я, мов на аркані, за словом
у чорну безпам’ять любові
простую
і — всує…
— Що ж то буде, Пречиста Діво?..
Я його інкрустую дбайливо.
Так він піде в віки —
велет на тлі золотому.
І дівчата вінки
понесуть до руїн його дому,
і незгірш від врятованих Ноєм звірів,
Він і сам у свою невмирущість повірить.
І навіщо знати самозаглибленим аж до прострації.
Що безмежний лиш Всесвіт,
А любов — як його інкрустація.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)