І.
Міста мого золотистий вулик
Нас не врятує, бо
Де нам подітися? Безпритульні
Ми і наша любов
Де нам податися? Між ліхтарями
Ми заблукали знов
Грудень старий обвіває вітрами
Нас і нашу любов
Ми серед цих передсвятних суєт
Скнієм – єдині либонь…
Казка різдвяна хіба врятує
На і нашу любов
ІІ.
Поза нами нема нічого
Світ колись існував – але зник
Час – сліпий божевільний візник –
Поганяє гнідих швидконогих:
Летимо без дороги крізь ночі
Розлітається мокра пітьма,
Зазирає допитливо в очі –
І у них, мов у дзеркалі, бачить
Чорну безвість у сивих димах,
Божевілля скривавлений мак,
Дику пристрасть тривожно-незрячу…
Ми самі серед ночі. А значить
Навіть світу уже нема
ІІІ.
Навіть світу уже нема –
Бо нема початкового слова
Ми забули його випадково
Там, де ніч народилась німа
Хоч існує химерна примара,
У яку ми прийшли крадькома,
Келих болю терпкого на смак,
Забуття зеленавого чара,
Білі квіти, що скоро зів’януть
Подих кави між нами двома
І мовчання гіркий аромат
Зазирни в неіснуючий ранок –
І побачиш, як казку різдвяну
Виворожує нам зима
1997