А коли притулитись –
ребро до ребра –
Ти відчуєш мене,
мов віднайдену стежку,
Мов фінал всіх розгублень
і всіх озирань.
Мов прозріння небес
і підніжної решти.
Так давно не було.
Але є відтепер –
Ти пізнаєш упевність
затерплого тіла
Нереальне чуття,
підсвідомо – сліпе
Що самотність у вирій
навік відлетіла
Бо ж ребра – бракувало.
Всевишньому – гра
сотворіння.
Тобі ж – чи здобуток, чи втрата?...
А коли притулитись –
ребро до ребра –
Так одразу стає…
Мов додому. Вертатись.
21.07.05