Раптом пригадуєш,
як же це боляче – бути
Знаєш водночас,
який це солодкий біль
Так ніби в грудні
зливаєш вина із бутлів,
Ніби свідомості
знов програєш двобій
Ніби укотре себе
не чекаєш довше
Аніж належних
15 чемних хвилин
Ніби з долонь
для води
підставляєш ковшик
(Ну, не вписати горнятко
у спів ковили!)
Потім спиняєшся. Тихо
стаєш навшпиньки
Щоб зазирнути ув очі
подякувать: бо
Хтось нагадав про пісні і
печаль у зажинки –
Ніжність і біль
за лаштунками слова
«любов»
15.05.05