А замість допінгів – всіх, що існують на світі –
Біло-біло, аж проситься: хоч би трохи чорнила.
Здається, білому – все одно: трохи спалахів літа,
Чи осені, чи зими, тільки б ти – говорила.
І навіть коли уже вкрай затерпають пальці,
І навіть коли засинає остання думка.
Ти – мов черговий трамвай. Ти снуєшся між п’яльця.
Ти – провідник. І тобі уже навіть не сумно.
Як це – почати? З фіналу усіх трагедій?
І не хотіла, а з білістю поговорила –
Тою, що спить. І зі сну промовляє ледве:
Я відживу. Мені б лиш краплинку чорнила.
3.09.08
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)