Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (20)
Море… Воно приходить майже щоночі. І я впевнена: точно знаю, чому. Я сумую за ним. А йому, напевно, бракує тієї часточки любові, яку дарую я. Просто - вочевидь не одні попередні відвідини цього світу відбувалися саме там. Там, де я дійсно щаслива – попри будь що. Безумовно. Безпитально. Вдячно. Я знаю, люди марять горами. Люди марять океаном. Я не марю. Я точно знаю: мій таврійський степ завжди готовий підставити долоні безмежного простору, неба і – моря.
Я пробую на смак свій темний жаль:
Солоний. Як і цей легенький вітер.
…Було у мене сім міхів бажань,
Дбайливо поназбираних до літа –
Від спокою до шалу і жаги,
Від зустрічі до тихого прощання…
У морі повно Курячих Богів,
Отих, що вміють сповнювать бажання.
Вони до рук пригорнуться мені
В годину надвечірньої утоми
В один із безтурботних теплих днів,
Настояних на сяйві золотому.
Принаймні, так здавалося тоді,
В найперший ранок, літеплом залитий.
Безмежжя снилось вітру і воді…
Поглянула – а вже й немає літа.
На шкірі – сіль. І сонце на руці.
Цілунок вітерця. Легка тривога…
Я марно, марно серед камінців
Вишукувала Курячого Бога.
14.08.07
Так і буде. Розумієш? Пам’ять
Колеться, немов уламки мушель.
Набіга прибоєм: з нами? з нами!
Отже, пам’ятати мусиш? мушу!
Це легке тривожне шепотіння –
Замість слів. Реальності на грані.
В білій піні. В білій-білій піні –
Наших кроків тепле проминання.
Наших тіней видовжені стебла,
Певно, так і лишаться в алеї –
Там, де ми підгледіли, як небо
Потайки цілується з землею.
7.08.07
Бути – це просто. Докупоньки тулиться
Все, що було, і усе, що минулося.
Бути – це просто. Так тихо, негамірно
Кожну піщинку тримати у пам’яті.
Поміж минаннями, поміж безсоннями –
Все, що палає і що захолонуло.
Все, що вціловано, все, що вколисано…
Оберігати цей світ, наче писанку.
Світ, де були у щемкому полоні ми,
Подихом гріти і гріти долонями.
Світ, де по лезу, де наче на вістрі ми,
Оберігати. І навіть – на відстані.
Де поміж днями, леткими й картатими,
Бути – це просто. А ти – пам’ятатимеш?
Серпень 2008
І до прощання – маленький крочок
Мовчи. Тримайся. Дивися в очі:
Іще не смуток – лиш тінь печалі.
Не варто знати, що буде далі.
І вуст торкати буденним жартом
Тобі не варто. Мені не варто.
Прибій крізь пальці втікає біло.
Прибою зовсім немає діла,
Що в цьому морі – такім безкраїм –
Тебе немає. Мене немає.
Цього мовчання п’ємо хвилини:
Тобі краплину. Мені краплину.
Так, мовби більше цілого неба
Тобі не треба. Мені не треба.
Вже вкотре – вкотре! І знову – знову –
Є біль і ніжність. Немає слова.
Приймає море в струмкі тенета
Мою монету. Твою монету.
Відтак лишилось – дивитись в очі.
І до прощання – маленький крочок.
14.08.07
Нема. Не треба. Бачиш? Все так просто,
Немовби їсти синій виноград,
Немов переживать хворобу росту,
Де все – вперед, і хоч би крок – назад.
Нема. Не треба. Вихололі сходи.
Докір сумління – може, восени.
А на тепер – наворожить погоди,
В яку немає жодної вини.
І так – летиш. Тепла – легенькі схлипи.
Вогню й роси – та не для боязких.
І ти не схибив. І ніхто не схибив.
І не навчився їстоньки з руки.
Відтак – вогонь, що стерпить і закреслить,
І море, що і дасть, і відбере…
І лиш триває безсумління чесне
Та перше листя падає з дерев.
Серпень 2008
Я залатаю пустку
Спогадом і чеканням.
Море мене відпустить,
Як відпускає камінь.
Як відпускає мушлі
І кольорові скельця:
Пустить – але не душу.
Душі живуть у шельфі.
Душі – немов дельфіни:
Берег – і вже по тому
Тільки мережка піни,
Біла на золотому.
Вервицю днів до червня
Перенизати мушу…
Море мене поверне.
Як повертає мушлі.
2.09.08
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)