16 травня 2022

Гість

Друк
Оцінити
(1 голос)

Коли зоряний вечір
в білостінну гавань
припливе під вітрилом ковдри,
Він похилить втомлені плечі
до затишку лави,
де чатує чубатий спочинок недовгий.

 

Встане вночі, мов сновида…
По хатині, вікнами латаній,
горошинами котяться зорі.
Туманом піде.
І ще довго-довго палатиме
на вустах гіркуватий морок.

 

Серце в долоні зважить,
Чару сонця за талію
перехилить на зелену стежину…
— Світла моя! — скаже —
не шукай мене у конваліях,
я більше люблю жоржини.

Останнє від administrator

Повернутись нагору